Яким чином гени альтруїстичної поведінки можуть підтримуватись в поколіннях?

Альтруїстична поведінка особини дійсно зменшує її пристосованість, підвищуючи ризик загибелі. При цьому разом з особиною-альтруїстом з популяції зникають і гени, які зумовлюють саме таку поведінку. Але прояви альтруїзму зустрічаються і серед людей, і в тваринному світі. Яким же чином гени альтруїзму можуть підтримуватись в популяціях?

Можна назвати кілька можливих механізмів збереження генів альтруїзму в популяції. Перший – рецесивність цих генів, яка дозволяє їм уникати добору та передаватись потомству через гетерозиготи. Другий – плейотропна дія цих генів: гени альтруїзму, які знижують пристосованість, можуть впливати на інші ознаки організму так, що його сумарна пристосованість буде вищою. Третій механізм – це передача генів у поколіннях через сибсів та родичів альтруїста.

Експериментальна робота, в якій би можна однозначно визначити гени альтруїзму та механізм їх поширення, дуже складна. На даний час увагу дослідників переважно зосереджено на теоретично можливих механізмах та моделях. Найбільш розробленою моделлю є найпростіший випадок, в якому альтруїстична поведінка визначається одним домінантним геном. Зменшення пристосованості альтруїста супроводжується підвищенням шансів на виживання інших особин. Тут можливі наступні варіанти.

1. Альтруїст ризикує заради своїх родичів. Тоді ймовірність того, що гени залишаться в популяції, залежить від співвідношення ризику загибелі альтруїста та від тісноти його генетичних зв’язків з тим, заради кого він ризикує. Остання величина визначає ймовірність того, що у цієї особини є ті самі гени, що й в альтруїста (для власних дітей альтруїста ця ймовірність дорівнює 0,5). В цьому випадку має значення ще й те, скільки в середньому осіб (генів) буде врятовано за рахунок життя одного альтруїста (втрати одного гена).
2. Альтруїст ризикує заради іншого альтруїста. При цьому його ризик в даний момент може бути компенсовано тим, що цей інший альтруїст колись допоможе врятуватись йому самому. Але для такого взаємного альтруїзму відповідні гени повинні набути досить значної частоти в популяції. Лише тоді вони можуть сприяти власному збереженню та передачі наступним поколінням.
3. Альтруїст ризикує заради будь-якої іншої особини в популяції. В цьому випадку гени будуть вилучатись добором з популяції зі швидкістю, яка пропорційна силі альтруїзму (тобто, ризику загибелі альтруїста).

Згідно з цією моделлю гени альтруїстичної поведінки можуть накопичуватись в популяції до відносно високої частоти за допомогою добору родичів: родичі альтруїста (які з певною ймовірністю також мають гени альтруїзму) мають підвищені шанси на виживання, ніж родичі неальтруїстів.