Яку роль відіграли праці Е. Геккеля у становленні еволюційного вчення?

Геккель Ернст (Haeckel) (1834-1919) – німецький біолог. З 1861 приват-доцент зоології та порівняльної анатомії, в 1862-1909 професор Йенського університету. Досліджував радіолярії (1862 і 1887), вапняних губок (1872) і медуз (1879, 1880). Найбільш відомі роботи з біології розвитку та еволюційного вчення: “Загальна морфологія організмів” (т. 1-2, 1866), “Природна історія миротворення” (1868), “Теорія гастреї” (1874-77), “антропогенних, або історія розвитку людини “(1874),” Систематична філогенії “(1894-96).

На основі теорії Ч. Дарвіна про походження видів розвинув вчення про закономірності походження і розвитку живої природи, намагаючись простежити генеалогічні відносини між різними групами живих істот (філогенез) і представити ці відносини у вигляді “родовідного древа”. Ґрунтуючись на спостереженнях ембріологів, особливо А.О. Ковалевського, Г. сформулював т.зв. теорію гастреї – походження багатоклітинних тварин від гіпотетичного предка, що нагадує двошаровий зародок – гаструла.

Ключем до вивчення філогенезу Геккель бачить онтогенез (точніше всебічне вивчення розвитку окремого організму). Зазначену ще Дарвіном зв’язок між онтогенезом і філогенезом Геккель обґрунтував під назвою біогенетичних закону. В поглядах на закономірності еволюції організмів намагався поєднати принципи Ч. Дарвіна та Ламарка (тобто визнаючи як природний відбір (за Дарвіном), так і пряме пристосування організмів до умов середовища шляхом успадкування набутих ознак – Ламарк). Також Геккель ввів термін монофілія, що означає походження від спільного предка.