Більшість людей пам’ятає себе з 5-7 років, але до старості майже кожен зав’язує шнурки як в 2-3 роки. Чому?

Основою такої дисоціації є те, що запам’ятовування та відтворення різної інформації мозком людини здійснюється за різними механізмами. Це може приводити навіть до того, що порушення сприйняття та відтворення певних видів інформації може зовсім не зачіпати нормальних процесів запам’ятовування та відтворення інших її видів. Прикладом таких видів пам’яті може бути, з одного боку, формування різних навичок та вмінь (від зав’язування шнурків і до знання загальних правил множення чи ділення), а з іншого боку – інформація про факти і події, що відбулися. Наприклад, якщо Вас попросити перемножити 340 на 250, то Ви відразу починаєте це робити, бо знаєте, а вірніше пам’ятаєте, як це робити. Зовсім інша ситуація виникає, коли Вас запитати про те, коли останній раз Ви множили саме ці два числа. Пам’ять про навички та вміння у фізіології визначають як процедурну, а пам’ять про факти і події – як декларативну. Припускається, що процедурна пам’ять виникає в процесі еволюції раніше за декларативну, причому ці види пам’яті “розмежовані” в мозку. Так, декларативна пам’ять обумовлена діяльністю скроневої ділянки кори й гіпокампа, а процедурна – забезпечується специфічними сенсорними і моторними структурами, необхідними для виконання конкретного завдання. В ході онтогенезу у людини спочатку формуються механізми відтворення процедурної пам’яті (мислення в дії), а приблизно з 5-7 років механізми відтворення декларативної.