Нейроендокринна система головного мозку та її роль в регуляції діяльності організму
До нейроендокринної системи мозку відносяться епіфіз, гіпофіз та гіпоталамус. Перші дві структури належать до залоз внутрішньої секреції. Гіпоталамус – ділянка проміжного мозку, яка водночас здатна продукувати гормони і рилізинг-фактори. Утворення гіпоталамусом рилізинг-факторів відбувається у відповідь на зміни складу крові, що омиває гіпоталамус (вищий інтегративний центр вегетативної нервової системи), та дію нервових імпульсів з інших частин нервової системи.
Рилізинг-фактори по капілярах портальної системи гіпоталамус – гіпофіз потрапляють до аденогіпофізу і стимулюють (ліберини) або пригнічують (статини) виділення в ньому тропних гормонів. Завдяки тому, що аденогіпофіз регулює роботу основних залоз внутрішньої секреції, це дозволяє нервовій системі керувати багатьма процесами обміну речовин в організмі.
Наприклад, нервовий центр гіпоталамуса під впливом нервових імпульсів та змін складу крові посилює виділення кортикотропін-рилізинг-гормону, що стимулює секрецію адренокортикотропного гормону гіпофіза. Останній впливає на функцію надниркових залоз, гормони яких – кортикостероїди – регулюють обмін речовин, пристосовуючи його до потреб організму. В свою чергу, кортикостероїди при надлишку їх у крові гальмують діяльність нейронів гіпоталамічного центру, припиняючи виділення кортикотропін- рилізинг-гормону.
Крім рилізинг-факторів у гіпоталамусі синтезуються гормони окситоцин і вазопресин (або антидіуретичний гормон). Вони передаються по нервових волокнах у нейрогіпофіз, де акумулюються та виводяться по кровоносній системі до систем організму викликаючи відповідні зміни в його діяльності. Вазопресин, зокрема, підсилює реабсорбцію води із первинної сечі, чим забезпечує сталість сольового складу крові. Окситоцин впливає на скорочення непосмугованих м’язів матки, сечового міхура й кишечника та виділення молока молочними залозами в період лактації.
Епіфіз розвивається як випинання проміжного мозку, з яким він не втрачає зв’язків упродовж життя організму. Фізіологія цієї ендокринної залози досліджена недостатньо. З тканин епіфізу виділені біологічно активні речовини мелатонін, аденогломерулотропін, серотонін. Мелатонін бере участь в регуляції пігментного обміну, гальмує розвиток статевих функцій у дитячому організмі й дію гонадотропних гормонів – у дорослому. Це зумовлено впливом мелатоніну на гіпоталамус (блокує звільнення рилізинг-гормонів).
Діяльність епіфіза залежить від добового ритму, зокрема, від освітлення. Із збільшенням тривалості світлового дня наростаюче гальмування секреції мелатоніну супроводжується збільшення виділення гонадотропінів, що зумовлює ріст статевих залоз, утворення в них статевих гормонів і стимулює статеву активність. Висловлюється припущення про роль епіфіза як біологічного “годинника”.
Доведено, що епіфіз гальмує синтез гормонів практично в усіх залозах внутрішньої секреції, що здійснюється як безпосередньо так і через гіпоталамо -гіпофізарну систему, з якою епіфіз контактує через ліквор третього шлуночка мозку.
