Найважливішою ознакою людини є мова, але “розмовляють” і тварини. В чому різниця?
Для всіх живих істот властива чуттєва форма пізнання дійсності, за допомогою якої вони здатні добре пристосовуватися до навколишньої дійсності. Ця так звана перша сигнальна система, яка являє собою сукупність рефлекторних реакцій на конкретні подразники довкілля. У людини, як гадав І.П.Павлов, є ще одна сигнальна система, за допомогою якої вона добре пристосована до соціального способу свого життя. Друга сигнальна система – це система абстрактно-символічних подразників, яка дозволяє людям здійснювати мислення за допомогою загальних понять, що позначаються системою знаків. Найважливішим і основним компонентом другої сигнальної системи є мова.
За допомогою мови зберігається й передається інформація від покоління до покоління, створюється колективне знання про зовнішній світ. У мові представлені як граматичні, так і логічні зв’язки між “об’єктами”. Тому, засвоюючи рідну мову, дитина опановує не тільки граматику й лексику, але одночасно встановлює логічні зв’язки між “об’єктами” довколишнього середовища, тобто пізнає його. Для багатьох людей засвоєння мови є іноді найвизначнішим інтелектуальним досягненням у житті.
Слід зазначити, що у тваринному світі системи комунікації досить різноманітні: тварини спілкуються між собою за допомогою міміки, жестів, звуків, пахощів тощо. Всі ці системи спілкування є природженими, сформованими у процесі еволюції виду. Всі природжені комунікативні сигнали можна віднести до первинної мови тварин чи людини. Поряд з цим, у процесі життєдіяльності люди, а також вищі мавпи набувають вторинну мову, яка складається з абстракцій різного рівня. Виходячи з цього, першу сигнальну систему можна поділити на два рівня: допонятійний, коли відображення дійсності відбувається у формі відчуттів, сприймань і уявлень, та понятійний, коли відображення дійсності відбувається на рівні понять, ще не опосередкованих словом (довербальних понять). Такий рівень узагальнення є функціональною підставою вторинної мови, яка виникає у людини в зв’язку з розвитком мовнорухової системи.
Отже, у комунікаціях тварин можна виявити цілий ряд особливостей, властивих для мовного спілкування людини, навіть абстрактні властивості мови, оскільки сигнали “мови тварин” часто дуже довільні й не схожі на ті характеристики довколишнього світу, які вони позначають. І це не дивно, адже людська мова виводиться з комунікації тварин. Проте “мова тварин” насправді лише метафора, оскільки при комунікації тварин відсутні логічні та граматичні зв’язки між “об’єктами”. Така “мова” не може бути засобом пізнання довколишньої дійсності, як це є у людини, не може бути підставою мислення, під яким психологи розуміють систему свідомих операцій, спрямованих на розв’язання завдань за допомогою з’ясування об’єктивних зв’язків і відносин.
Завдяки наявності другої сигнальної системи створюються умови для забезпечення абстрактного мислення, яке значно розширює пристосовні можливості людини. Людина одержує правильне уявлення про зовнішній світ, не маючи з ним безпосереднього контакту. Це є підставою всієї системи освіти. Крім того, за допомогою слів людина може уявити собі “справи давно минулих днів” або прогнозувати майбутнє.
Абстрактне мислення дозволяє виробити відповідні системи цілеспрямованих поведінкових реакцій також без прямого контакту з реальною дійсністю. Проте досконалість цих реакцій, які спираються на словесні подразники, буде обумовлена точністю відображення навколишньої дійсності в мозку людини. І якщо словесні подразники не дають точного й повного відображення зовнішнього світу, то пристосовна діяльність організму, основана лише на абстрактному аналізі й синтезі, може бути неповною та недосконалою. Отже, абстрагування від дійсності завдяки наявності другої сигнальної системи, безсумнівно, має ряд переваг, але ізольоване від дійсності абстрактне мислення призводить до утворення невідповідних пристосовних реакцій. І таких випадків у реальному житті не бракує.
